Православна церква вступає в підготовчі дні до Великого посту.який закінчиться на паску 24 квітня.

 От і тема для роздумів: притча про Митаря й фарисея.Лук.18:10  дві людини ввійшли в храм  помолиться: один фарисей, а інший  митар.

 Чому Господь вимагає від нас насамперед смиренності? Чому заповів про смиренність: "Блажени нищі духом, бо тих є Царство Небесне"?" 

 Чому ця свята заповідь поставлена першою в ряді   з дев'яти заповідей блаженства?

 Тому що без виконання цієї заповіді нічого не варто виконання всього іншого закону. Усі добрі наші справи мало бажані Богові, якщо не перейняті вони святою смиренністю. Чому треба бути смиренним, чому цього вимагає в першу чергу великий Бог наш? Тому що Він вимагає від нас, щоб ми з розчуленим і смиренним серцем тріпотіли перед словом Його. 

 Ми повинні бути перейняті такою безмірною повагою й преклонінням перед величчю Божим, що із трепетом повинні думати про Нього – із трепетом, а не з гордістю, зі смиренністю, із серцем сокрушенним. І тільки тоді почує Він наші молитви, як почув молитву смиренну нещасного, всіма зневажуваного митаря, який стояв біля входу в церкву, бив себе в груди й увесь час повторював слова: "Боже, милостивий будь мені, грішному"!" 

 Він був грішний, його ненавидів увесь народ за те, що він неправдиво збирав податі, заради своєї користі збирав занадто багато. Але й цього грішника, який із трепетом, зі страхом Божим, бив себе в груди, повторював одні слова: "Боже, милостивий будь мені, грішному", Господь виправдав набагато більш, ніж праведного фарисея, який тільки звеличувався своїми гідностями, своїми чеснотами. 

 Отже, так будемо всі ми смиренними й сокрушенними перед словом Божим. Так не буде ніколи в молитвах наших і сліду якого-небудь звеличування перед Богом, якого-небудь вихваляння своїх чеснот. Так згадуємо завжди, завжди, на кожній молитві, у серці нашім, у думках наших, не тільки одного разу, але завжди, про гріхи свої, яких у кожного незліченно багато, які так мерзенні перед Богом. Якщо на кожній молитві будемо завжди згадувати про гріхи і якщо, виголошуючи велику молитву Ісусову: "Господи Ісусе Христе, Синове Божий, помилуй мене, грішного", будемо зараз же, зараз же згадувати й неухильно в розумі тримати всі гріхи наші, а особливо самі тяжкі, самі мерзенні гріхи, якщо будемо неухильно пам'ятати про гріхи свої, то помалу почнуть із очей наших капати сльози покаяння. А коли дасть Господь ці сльози, тоді прийде й свята смиренність, цариця всіх чеснот.