«Сказав Господь Господові моєму: Сиди праворуч від Мене,
Доки покладу ворогів Твоїх біля підніжжя ніг Твоїх» (Дн. 1:34-35)

Червона кров на тлі чорної землі,
На якій гинули як вороги, так і свої.
Ішли на смерть кращі сини твої, Україно,
І для своїх батьків були вони дорогими…

Але знали вони, що це не життя, а мука,
Бо як немає волі, то тоді й життя нема.
І хай плачуть посивілі батьки за своїми дітьми,
Зате знатимуть, що вони їм вільну долю дали.

А тепер нащадки героїв оцих,
Не визнають подвигу героїв своїх,
І перевертаються подвижники у могилах тісних,
Бо не розуміють благородних вчинків їх.

Цей червоно-чорний стяг як символ боротьби,
За Україну, рідну землю, щоб її не захопили вороги,
Стоїть він і нагадує про нашу свободу,
Яка так довго виборювалась для народу.

Для когось прапор – це святиня,
Для інших – скалка у оці,
Але він є минулому данина,
І стоїть на пам’яті сторожі…