Випустіть на волю
Змучену долю,
Нехай пройде по житньому полю
З довгою русявою косою.

Поговорю із нею як із старшою сестрою –
Насміємося й наплачемось доволі,
Кожна насолодившись самотою,
І наситившись людською глупотою.

Її хрест – зціпивши зуби, мовчати,
А мій – гірко тужити й ридати,
Інколи їй хочеться головно закричати,
А мені просто у тиші помовчати…