«Будучи обманщиком, нарікаю на обманців. Я осуджую
грішників, сам загрузнувши у гріхах. Якщо мене принижують я нарікаю. Якщо перед
мною не схиляються, я ображаюсь. Я нарікаю на тих, хто говорить мені правду,
звинувачуючи їх у брехні. Тих хто мені не підлещує, починаю з презирством
ненавидіти і будучи мерзотним, вимагаю для себе почестей. Про хворого брата
забуваю, а коли сам хворію, хочу щоб усі до мене приходили і смиренно служили.
На показ я видаюсь смиренномудреним, а в душі високомудрствую. Рани привели
мене у відчай, так що навіть волі в мені не залишилось аби застосувати
цілительні пов’язки. Одна лиш світить переді мною надія – на покаяння. Я все
збираюсь покаятись, але ні вчора, ні сьогодні не покаявся. Тільки на словах
каюсь я усердно, а на ділі продовжую грішити.»
lymir / Date: 16.12.2013 / Comments 0
22 лютого, 1942 року у рочищі Бабиному Яру було розстрілянно Олену Телігу. Так, під свист куль обірвалося життя цієї талановитої поетеси.
Олена Теліга несла на могутніх плечах своїх творів національну ідею України. Чого варті лише рядки: " Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, я тверда й сувора: О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог". Запальна націоналістка, активна учасниця ОУН, вишукана письменниця. Кредо її життя завжди був заголовок з її ж вірша: "Не треба слів. Хай буде тільки діло". "Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий, Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Стримай раптовий порив". Але для мене — у святім союзі: Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю! Не лічу ... Читати далі »
Прикро, коли тебе не чують…Неприємно, коли не розуміють… Нестерпно, коли відкидають… Гірко, коли розчаровують… Боляче, коли шматують душу… Час не лікує, він просто прикриває рани плівкою недовгого забуття, і достатньо лише їх легенько зачепити, як вони знову нагадують про себе.
Тепер вже майже немає невиліковних хвороб – ми навчилися позбуватися майже всього, навіть совість вміємо викинути на сміття, а лікувати душу так і не вміємо. Перетерпіти фізичний біль можливо, а заспокоїти і втихомирити душу набагато важче – не всім це вдається, але, напевне, і не всі цього хочуть. Навіщо комусь чужий тягар? Головне, щоб не було свого. Бо в них і так вже та душа – як камінь, який самі ледь несуть… Невже тепер вже немає таких людей, які віддадуть ближньому останнє, не потребуючи нічого взамін? По-науковому це називається альтруїзм - і так доступно, вишукано нам розказують про нього, що потрібно робити добро, не очікуючи винагороди, вчать як правильно це робити, а самі роблять тільки те, ... Читати далі »
Колеса стукали все рідше і рідше, поїзд сповільнював свій хід. Ми прибували до місця призначення. Всі метушилися, збиралися, бігали по вагону, адже хотілося якнайшвидше вийти з цієї «домівки на нічліг», бо це була кінцева зупинка. А далі хто куди – хтось у гості, хтось додому, комусь на весілля, іншим – на похорон, а ще іншому – у лікарню, провідати і підтримати близьку людину… Можливо, ці люди вже ніколи і не зустрінуться, адже кожному в іншу сторону, а, може, доля їх зведе ще не раз, щоб змінити їхнє життя назавжди…
А я не поспішала – спокійно спостерігала за людьми, яких, можливо, бачу востаннє. Мій автобус мав відправлятися через півтори години, і я ще мала багато часу для мрій і роздумів… Вийшовши на перон відразу відчула вологість рідного волинського повітря, повіяло холодом, але на душі було добре, як-не-як я все-таки народилася у цьому місті, незважаючи на подальші події мого життя, пов’язані з ним. Сонечко з’явилося за обрієм, сповіщаючи про прихід нового дня. Воно п ... Читати далі »
Пливе корабель. І, яка би не була глибока безодня морська, які би не були сильні хвилі, як би не лютувала буря, — все добре, поки вода в нього не проникнула. Не в тому завдання мореплавця, щоб вивести корабель з моря, а в тому, щоб вода його не залила. Так і завдання життя християнина полягає не в запобіганні турбот, випробувань, спокус, а в тому, щоб все це не могло порушити його щиросердечний спокій і залити його душу нестримною хвилею, не залишаючи місця нічому іншому. Якщо залишити ... Читати далі » |
