Ходимо, ходимо повз церкву, чуємо, бачимо, роздумуємо, сперечаємося на релігійні теми. Раптом (часом зненацька для самого себе) усвідомлюємо в душі своєї Віру. Що ж далі робити?

Не квапитися! Як не бажай, як не намагайся швидше розібратися й все зрозуміти –не вийде. Потрібні роки духовних праць. Але й не бійся, з Богом все вийде: «Тягар Мій легкій є» (Мф 11.30).

   Як і навчаючись будь-якій справі, починаємо із простого, але важливого. Основа християнського життя – богослужіння, якщо його нема, то немає ні монастиря, ні приходу. Обережним можна порадити спочатку просто походити на службу в церкву, придивитися й звикнути. Скільки часу бути при ... Читати далі »

Її вели на страту. Сьогодні був останній день Її життя. Вона намагалася прогорнути весь свій недовгий шлях, листаючи сторінку за сторінкою, чим далі перегортала, тим страшніше було видовище...
Українка йшла спокійно, не показуючи ні болю, ні страху. За Нею йшла «червона стража» (як Вона називала) з автоматами і покрикувала час від часу, штовхаючи в спину: «Шевелись быстрее!». А вона не зважала, Вона і так знала, що це останні хвилини Її життя.
Перед очима стояв той червоний прапор її мучителів. Та не тільки Українки, але і всього ЇЇ народу. Вона тепер збагнула чому в них такий прапор. Він відповідає всій їхній сутності – він червоний від людської крові...
Їй згадалося своє прізвисько – Українка. Як гордо воно для Неї звучало. Це Її так назвали чиновники з КГБ. Дали його за те, що дуже захоплювалася творчістю своєї землячки Лесі Українки, і оскільки була вчителькою, то займалася «пропагандою» її творів, пояснювала справжню глибину, розповідала правду про життєвий шлях. Те ... Читати далі »

«Коли ти наодинці…»
Як мені зараз хочеться усамітнитися, втекти від цього світу, людей, які тут – добрих і злих, милосердних і жорстоких, навіть від природи, втекти від самого життя. Десь заритися з головою у пісок і просто перестати думати, а почати відчувати.
Та від самого себе не втечеш. Бо тоді треба викинути свою голову, яка останнім часом просто аж кипить від різноманітних думок: шукає сенс буття, граничні його основи, співіснування буття і небуття. Кажуть, що людина відрізняється від тварини тим, що вона вміє логічно мислити, може за допомогою свого розуму досягти небачених вершин. І для чого? Для того, щоб потім зійти з розуму і кінець свого віку провести у психлікарні? Я розумію, що це можливо крайність, але все таки так воно і є. Одна моя знайома сказала, що над деякими речами не треба думати, не потрібно намагатися пояснити їхнє існування, бо вони просто є, створені Богом з необхідності. Це трохи заспокоює. Але якби я займалася якимось фізичним видом праці, то можл ... Читати далі »

Ще трішечки, буквально декілька хвилин, коли годинник проб’є північ і… настане диво, тобто наступить Новий рік. По правді кажучи, ця передноворічна ейфорія вже трішечки надоїла.
Ми ж всі ніби дорослі люди і так прагматично оцінюємо те, що відбувається навколо і водночас віримо, що якийсь один день у році здатен все змінити. А скільки забобонів існує з приводу цього «свята», то вже про них можна писати цілу книгу.
Я розумію, що у кожному з нас живе маленький мрійливий романтик, який щиро хоче того, щоб ось-ось настало щось чудове, дивовижне, неймовірне. Я не бачу в цьому нічого поганого, навпаки, це прекрасно. Але ж чому ми очікуємо, що це все відбудеться саме чомусь у Новорічну ніч? З чого Ви це взяли, або правильніше сказати, від кого Ви це перейняли? Любі мої, дорогі співвітчизники, якщо Ви не бачите тих чудес, що відбуваються з нами щодня, адже кожна прожита нами хвилина – це вже диво, то до нас чудеса самі не прилетять на блакитних санях з Дідом Морозом і не будуть нам кр ... Читати далі »

Цього разу Львів зустрів нас досить таки непривітно – сизим проливним дощем. Але від цього моє захоплення цим чудовим містом ні на трохи не зменшилося, а навпаки – щоразу відкриваю у ньому щось нове.
Львів є мрією всього мого життя. З самого дитинства я марила тут навчатися. Це місто для мене було і залишається ідеалом патріотизму і краси. Мої бажання не здійснилися – я навчаюся в Івано-Франківську - в місті, також просякнутому наскрізь націоналізмом. Івано-Франківськ для мене не є «ідолом», адже в мене було тут багато розчарувань і неприємні спогади ятрять ще незагоєні рани.
А Львів так і залишається надалі зразком для наслідування. Але на те і існують ідеали, щоб до них прагнути, але не завжди вдається їх досягати. Просто по життю має бути мета, бо по іншому воно просто втратить сенс.
Львів пахне мені старовиною, так цей аромат і витає у повітрі. А ці вузькі вулички, бруківка просто викликають зачудування . Уявила я собі на хвильку Львів 18 століття – як проходить вули ... Читати далі »