Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого                                              серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій                                                                                                        Спасителю!
                                                                                                   (Пс.18:15)

Сьогодні знову на рік я постаріла,

Хоч бути дорослою завжди хотіла,
А зараз хочу повернутися в дитинство хоч на мить,
Можливо там краще навчилася б любить.

Сьогодні стала справді самостійною,
Але зовсім не впевненою, далеко не вільною,
Завжди готова всім допомогти,
Але своє щастя не спромоглась знайти.

І хоч по життю я лиш почала свій хід,
Та боюсь, що не встигну лишити гарний слід,
До людина на землі доти живе,
Поки пам’ять про неї є у людей.

Але я не боюсь бути людьми забутою,
Краще сенс життя могла би збагнути,
І щоб Бог не забув до мене дорогу,
Бо душа моя є досить убога.

Хочу навчитись терпіти, любити, чекати,
І душі людей по-справжньому розпізнавати,
А не просто жити, лиш просто по світу іти,
Бо тоді важко буде себе віднайти.

От стою і думаю: «Для чого я живу?»,
Та знаю, що відповідь я все-таки знайду,
Бо людина не лише вчинками, а й думкою живе,
Адже повинна розуміти до чого іде…