«… Хлопці підемо боротися, будемо
За Україну, за вільнії права й державу…»


70-річчю створення УПА присвячується…

До нас приходить Хтось,
І стукає у двері тихенько.
Здається, не чекаємо Його,
Та Він торкається руки легенько.

І радість зустрічі така є щира –
Її важко передати словами:
«Ти мене давно чекаєш, мила,
І стільки перешкод вже подолала…».

Наставивши дуло пістолета
Прошептав Їй: «Не дивись.
Зараз буде так легко, легко,
І полинемо разом увись…»

Їх знайшли у хатинці,
На краю лісу, на дерев’яній долівці.
Вони двоє були упівці,
І загинули разом умить.

Раптом увірвались червоноармійці:
«Сдавайтесь, тупые бандеровцы!».
І тут перед катом
Постала Божа Мати,
І грізно мовила: «Згинь, москалю клятий!
Тебе нікому буде поховати,
І ніхто не схоче тебе згадати,
Всі твою могилу будуть оминати,
Яка бур’янами буде заростати.»

«А Ви, мої нещасні діти,
Чому Вас так багато побито на цім світі.
Чи Вам ще доведеться зустріти,
Україну, ущастя і радість зодіту?»

«Побачите ще Ви свою Неньку
Щасливу, у сорочкі біленькій.
І вклонитесь, обнімете дорогеньку.
Встеливши пелюстками її колючу стежинку…»