Щось Ви давно не кликали щастя?
А, може, кликали, та не так часто.
Та воно ж Вам, напевне, не треба,
Бо Ви ж і так руками торкаєтесь неба.

А, може, заздрити іншим – це для Вас насолода?
І коли ж взялася оця дивакувата мода?
Не все ж життя Ви будете їхати першим класом,
Цей фарт для Вас мине із часом.

Ну що ж живіть собі щасливо,
Я ж егоїст – так що житиму красиво.
Бо ж нема Вам користі ніякої від мене,
А як її немає, то навіщо тоді я Вам треба?

Але я ж кожною новою строфою
Описувала Вашу теперішню долю,
Та кому ж тепер треба правда ота?
Вона ж така гірка, не солодка, а гірка…