«Бо Він сказав — і сталося, Він повелів — і створилося»
(Пс.32:9)

Десь глибоко на дні моря
Тихло лежала людська покора.
Їй так хотілось побути на волі,
Та звідусіль зупиняли хвилі докору.

Але вона все рвалась, рвалась, рвалась,
І раптом… зневагою стала.
Та на поверхню моря несподівано дісталась, -
Де берег рятівний знайти сподівалась.

Але його так і не знайшла,
Хоч ще з більною швидкістю пливла.
По хвилях покотилась далека луна
Здавалось, що зневага нестримно рида…

Отак і ми, ламаючи себе,
Інколи нищимо щось Богу дороге.
Навчімось довіряти Господу себе,
І хай поряд з нами спокій живе.