«Нехай будуть осоромлені й застрашені навіки,
і з соромом своїм загинуть…»
(Пс.82:18)

Осколок людського жала
Дістав до серця – і знову пропало
Людське тепло вечірніх драм,
Про які старезний Всесвіт знав.

Дивилась на світ мерклими очима,
А він непомітно згасав,
І знайшлась сотня і одна причина
Людського боягузтва і підступних справ.

Як Дамоклів меч над головами
Вони били безжальними словами,
І все людське з корінням виривали,
Та на диявола чекали, бо до нього все взивали.

«Укрий мене від намірів злодіїв
і від зборища беззаконників…»
(Пс.63:3)

Я знаю про Твою образу,
Яка захоплює всеціло і відразу.
Не думала, що так швидко уразить,
І справа тут не у людській повазі.

У Тебе ніби все гаразд –
Про це твердиш мені не раз.
А я немов хвора на сказ –
І важче дихати стає щораз.

Мені не краще жити стало –
Твою біду собі забрала,
А в мене доля щастя вкрала,
І не віддала, досі не віддала…

«Але уразить їх Бог стрілою.
Несподівано стріла Божа вдарить їх.
Вони покарають себе своїми ж словами.
Всі, хто бачить їх, відійдуть від них…»
(Пс.63:8-9)

У селі на заклик церковної громади
Знову зібрали Чорну Раду.
Таку нещадну і криваву,
На якій ворогів собі обирали…

І тут піднявся старий сотник –
Потряс своїм сивезним чубом:
«Де криється отой мерзотник,
Якого нині ми погубим?»

І закричала дико вся громада:
«Його немає, знов його немає.
Хай наш суд справедливий його покарає,
Бо справжню провину лише він і знає..

Гетьман було їй щось сказати,
Та всі почали ураз горлати,
Що треба хама негайно скидати,
Щоб на потім цю справу не відкладати.

Він знав про їхні плани,
Давно вже знав – лиш не сказав,
Бо не хотів нових скандалів,
І всю гниль за душу заховав… ... Читати далі »