«Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус,
Бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх…»
(Мф. 1:21)

От і знову Я прийшов
У світ гірких утрат, розчарувань і бід.
Ваш плач я завжди утішав,
Коли раділи – зупиняв свій хід.

Та Ви забули це добро –
І мене не прийняли.
Хоч зігрівав я Вас теплом,
Та на хресті мене Ви розп’яли…

І от Я знову тут прошу –
Впустіть мене до серця.
І позбавлю Вас від тяжких пут
Людської гордості й немилосердя.

«Господь дасть силу народу своєму,
Господь благословить людей своїх миром…»
(Пс. 28:11)

Лапатий сніг, лапатий сніг –
Який чудовий знак із неба!
А ти не зміг, так і не зміг зловити долю –
Та й не треба!

Ось тут твій Рай! Ця заметіль
Як найчистіший дар із неба.
А там за нею видно ціль –
Святу, яка чека на тебе!

«Не дай мені осоромитися, не допусти,
щоб вороги мої втішилися перемогою наді мною…»
(Пс. 24:2-3)

Ну от і все – скінчилась метушня.
Забракло мови – того п’янкого слова.
І навкруги лише одна брехня –
Пусті розмови тих душевно хворих.

Не вірю Вам!
Ви злісні крадії
Моєї долі і нещасної надії.
Ви знищили отой блаженний храм
Моєї щирості і райдужної мрії.
Роздерли на шматки моє тепло,
Яке збирала у нічний я час.
І Ви ще смієте казати про добро?!
Я правдою служу, та не для Вас.

Лиш Бог на небі
Розсудить самоту –
Тоді й заплачу.
А, може, й ні –
Бо ж не кинув Він мене одну
На загибель серед чужаків, одначе…

«Боже помсти, Господи Боже помсти, яви Себе!
Встань, Судде землі, дай відплату гордим…»
(Пс. 93:1-2)

Люди не страждають заздрістю –
Вони перейняті ненавистю.
І обійнявшись із лукавістю
Закрили ворота до радості.

Не кляніться ніколи у вірності,
Бо не будете віддані лиш одному.
Схиляйтесь повсякчас Ви до покірності,
І не пускайте в своє серце зло…

Вашою злобою зв’язані руки –
І по життю переслідують муки.
Повсюди літають невидимі духи
Моєї далекої і вічної туги.

«Змовилися і однодушно уклали союз проти Тебе»
(Пс.82:6)

Чи ворог я Тобі?
Може так, а може й ні.
Та якась струна обірвалась в душі,
І Твої слова так глибо ранять її.

Лукавістю жили з Тобою ми,
І болем чужої вини.
А я навіть очі боюсь підвести,
Душа ж кричить – прости мене, прости…

Твоя любов не мала права
Мене кидати під обвал.
Бо то не щирість – це вже зрада,
І цілий світ про це кричав…