«…Вони говорять неправдиві слова,
величають себе всі, що чинять беззаконня…»
(Пс.93:4)

Всі люди, як один кричали про любов.
А я ж мовчала, знаючи, що знов.
Когось та й зрадять, під оманою промов
Навіють чисту й непорушну радість.

Слова страждали, рвалися, кричали –
Когось милували, іншого ж вбивали.
На свій страх нещадно наганяли,
Хоч всім співали, та не на всіх чекали.

Та раптом все спинилось – і люди, і земля –
Десь далеко віддалились лукавії слова.
Небо враз відкрилось – здригнулися поля…
І голос з неба обізвався –
Завмерли люди, скрикнула земля:
«Люди, нащо ж дав я Вам життя,
Коли ж Ви стали нищити Моє ім’я?
Та більш не буде спокою на цій землі,
Бо ж Ви жадали не любові, а влади в усі дні…»

«…Семикратно поверни в серце ворогам нашим наругу їх,
Якою вони зневажили Тебе, Господи…»
(Пс.78:12)

Я більше сили не прошу,
Лиш трішки хочеться відваги.
Котились сльози краплями дощу,
Бо не схотіли мені дать поваги.

І все роблю я знов не так,
За Вашими повчальними словами.
І тону щодня в тяжких гріхах,
Та Вашу думку не зміню ділами.

Хоч завтра прийде новий день -
Для Вас з печаллю, а мені стрілами
Ранять душу Ваші байстрюки,
І топчуть мою правду важкими ногами.

Тим, що ненавидять і кривдять присвячується…


Коли повертаєшся додому,
Як на чужий, далекий мис.
Коли подяки не дочекаєшся ніколи,
А лиш докори: «Ти чого туди поліз?».

Де добро називають лиш ненавистю,
І справедливість там з любов’ю не цвіте.
То ж коли до досконалості
Цей темний люд таки прийде?..

Але ж хтось та й посміхнеться,
І подарує, на удачу, краплю доброти.
Чи ніжно до волосся доторкнеться,
І скаже: «Хай Тобі щастить…»

«Коли ж Ви оселялися на землях своїх, то стали, мов голубка,
у якої крила – як срібло, а пір’я сяє золотом…»
(Пс.67:14)

Не хочу, Боже, як же я не хочу
Знову повертатись у гуцульський «рай».
І не спати, плачучи щоночі,
Волине, Ти ж мене не забувай.

Ти ж знаєш – я Тебе не зраджу,
Й очей Твоїх ласкавую блакить.
Бо ж не знайдеться той відважний,
Хто може іншою мою душу полонить.

Я життя віддам за Тебе –
За Твою мову і за віру прадідів.
І лихо тому, хто порадить
Мені забути шум твоїх лісів.