«Один раз сказав Бог, і двічі чув я, що вся сила в Богові…»
(Пс.61:12)

Неправда, що немає щастя –
Воно живе в твоїх очах.
І сміх дзвінкий у тишині роздасться –
Розвіє тугу і постійний жах.

Та все ж питаю: «Чому така щаслива?»
Відкажеш: «Ну не плакати ж мені!»
Твоя посмішка така красива –
Позич хоч часточку радості мені…

Ти не погодишся, я знаю,
Скажеш: «Навіщо це Тобі?».
Бо ж від болю часто знемагаю,
А щастя – це лише як диво,
Здобуте в безкінечній боротьбі…

Р.В. присвячується…

«Спаси нас Господи, Боже наш! Збери нас з-поміж народів,
щоб славити ім’я Твоє та хвалитись славою Твоєю…»
(Пс.105:47)


Якби ти знала, що значать твої очі,
Сповнені ненависті й водночас блиском доброти.
Я болю Тобі завдати не хочу,
Тому прошу Тебе – прости.

Тайну залишу я при собі.
Лиш заплачу десь на самоті,
І дозволю закричати душі,
Бо наміри мої такі лихі.

З часом все забуду як страшний сон.
Зміню свій лукавий тон
На щиру й відчайдушную розмову,
І віддамся всіх магії слова….

«Знає Господь замисли людські,
що вони марні…»
(Пс.93:11)

На душі, як за вікном –
Ні зима, ані весна,
Що радує усіх своїм теплом –
У мене в серці лиш непроглядна тьма.

Для Вас цей світ,
Для мене лиш шляхи,
Устелені колючими голками
Ваших гордих і незайманих троянд,
Що всім милують око своїми пелюстками.
Вони ж помруть без гострих тих голок,
Зазнаючи нестерпної муки.
Із собою заберуть мою любов,
Лишивши лиш печалі дотик…
2 березня 2012 року
Близько 10 ранку
м. Івано-Франківськ

«Укрий мене від намірів злодіїв
І від зборища беззаконників…»
(Пс.63:3)

Не зрадити себе, і не видавати
Байдужість, ненависть, прощати
Собі ж свої провини, й знати,
Що правдою вбиваю всіх.

Та я не здамся –
Хоч у смерті людства мене звинуватять.
Не дочекаєтесь мого Ви плачу,
Бо не за Вас клялася я
Вмирати, любити і втрачати
Все найдорожче – Вам би лиш кричати…

«…Так нехай скажуть визволені Господом,
яких Він визволив із руки ворога…»
(Пс.106:2)

Знову я Тебе зустріла
Під божевільні звуки скрипки.
Та привітатись навіть і не сміла,
Так, може,й краще – навіщо зайві свідки?

Та пролунало грізною війною
Оце прокляте: «Ти куди
Забрала Мою тугу, і косою
Стинала голови Моїх страхів,
Хоч дарунку чари Тобі Я не відкрив?..»

Та я пройшла, навіть не спінилась.
А, може, це мені наснилось?
Так з весною зустріти схотілось,
Її обійняти, і заспівати пісню…