«…Бо вороги мої говорять проти мене,
і ті, що підстерігають душу мою, радяться між собою…»
(Пс. 70:10)

Це вже не бій –
Справжнісінька війна.
Із злом, окутаним в людську подобу.
Лиш заздрість їхні душі пожира,
Й ростить все добродіїв нових.
Настав вже крах
Мого терпіння, болю і страждань.
І лиш байдужість серце огорта.
Та я без жодних вже вагань
Не запитаю «Сталось щось не так?».
Хоч і ітиму поруч, та я знаю,
Що не треба тобі моєї вже любові –
Не вийти нам живими із цього двобою.

«Милостивий і праведний Господь;
Бог наш милує нас…»
(Пс.114:5)

Я йшла з Христом дорогою розпуки,
Інколи збиваючись, але день у день.
Ісус щоразу до Отця підносив руки,
І зціляв та воскрешав чужиш Йому людей…

Я плакала разом з Петром,
Бо не раз сама зрікалася
Христа, та рвалася з диявола оков,
І на Божу поміч все ж та й сподівалась…

Я не любила всіх людей –
Не могла, а, може, й не хотіла.
Хоч і не спала через тисячі ноче,
Та прощать завжди уміла…

Я до Тебе нині озовусь –
Відчиню Тобі радости двері,
Зло й ненависть у пропасть віджену,
Й настане благодать в моїй оселі.

«Стали проти мене свідки неправедні…»
(Пс.34:11)

Не так як всі
Іду я до краси
Важкої й несподіваної долі,
Що тягне нас на інші береги
Терпкого щастя, що усе ж в неволі.

Візьми ти душу давніх ворогів,
І пронеси на дальню вершину.
Бо колись хтось з мудрих заповів
Боротися за правду до загину.

Не нищи ти душі своєї світлі ниті,
Бо твоя плоть скоро так згорить.
Від болю, туги і нещасного страждання,
І зажене тебе в неволю без бажання.

«Осквернили себе ділами своїми,
блуд творили в ділах своїх…»
(Пс. 105:39)

Це життя лише ілюзія:
Любов, ненависть, відчуття
Утраченої долі, та цього мало
Для виправдання свого небуття.

Ми зайняті, стривожені, байдужі
До свого друга, що б віддав за нас життя.
Тому і лихо на плечах своїх дужих
Несе у даль світле майбуття…

А тут війна із кулями й образами,
І метушнею втомлених людей.
І лиш душа з журбою давньою
Заплаче болем мертвих вже очей.

«Прийшов час відплати твоєї, Господи,
Бо безбожні зневажили закон Твій»
( Пс. 118:126)

А я в куточку тихо помолюсь,
Не розпинаючись, не б`ючи себе в груди –
Від гріха душу я звільню,
І злий шепіт не бажаю чути.

Не хочу чути Ваші я жалі –
Вони нещирі, лиш для людського ока.
За правду мене Ви не кляніть,
Бо душі віддали дияволові в руки…

Для Вас у Бога попрошу
Більше віри і пекучої надії,
Поради іншої не залишу,
Бо Ваші слова всю суть мою зганьбили…
24 березня 2013 року
Бл.20 години
м.І вано-Франківськ