Один мій знайомий православний англієць колись, багато років тому, уперше приїхав у СРСР. Він тоді майже нічого не знав про Православ'я, а про Україну в нього була сама романтична вистава: Гоголь, «Тарас Бульда». Був кінець літа, Луцьк видався майже порожнім. Мій знайомий бродив по вулицях, дивився по сторонах і всьому дивувався. Раптом він побачив православний храм з відкритими дверми. Але ж у той час більшість наших храмів ( як і у всій країні) були, що називається, що діють. Англієць зайшов у двері й натрапив на повну даму в синьому халаті, що миє підлога. Вона стала сердито на нього кричати, тіснячи його до виходу. Мови він не розумів зовсім, і чому викликане її роздратування, зрозуміти не міг. По-російському він знав усього три слова й думав використати відразу два з них. «Христос воскресе!» — викликнув він, широко посміхаючись розгніваній дамі. «Немає!» — відрізала вона, випхавши його на паперть і ляснувши дверми йому в особу. Це було третє тоді відоме йому російське слово.
В ... Читати далі »
Трапляється іноді, що життя дає нам спостерігати, як сьогодення перекликається із старовиною, дивним чином повертаючи нас мислено у часи, які ми залишили далеко в минулому або уявно роблячи нас очевидцями подій, про які ми лише чули чи прочитали. Історичні документи Михайлівського Золотоверхого монастиря свідчать, що до найголовнішої святині обителі — мощів святої великомучениці Варвари постійно приходила величезна кількість паломників: черга бажаючих прикластися до мощів заповнювала не тільки храм, але й площу далеко перед собором та не зменшувалася довгий час. Подібне явище переживає в наш час золотоверха святиня тоді, коли посеред храму на прикрашеному пишними квітами аналої виставляється для загального огляду та шанування ікона Пресвятої Богородиці Діви Марії, Яка тримає у своїх руках розпростертий омофор. Покрова Божої Матері… За десять років існування відродженого Михайлівського Золотоверхого собору особливе шанування Богородиці саме у цей день стало
