Різдвяний піст — останній багатоденний піст у році. Він починається 15 (28 по новому стилю) листопада й триває до 25 грудня (7 січня), триває сорок днів і тому іменується в Церковному статуті, як і Великий піст, Четирідесятницією. Оскільки заговини на піст доводиться в день пам'яті св. апостола Пилипа (14 листопада ст. ст.), те цей пост називають також Піліпповим.

Про історію встановлення поста і його значення.

Встановлення Різдвяного посту, як і інших багатоденних постів, ставиться до прадавніх часів християнства. Вже в V-VI століттях його згадують багато церковних ... Читати далі »

Коли вмієш любити людей і маєш з ким поділитись емоціями. Коли знаходиш однодумців. Коли при зустрічі тобі дарують усмішку, а не презирливий погляд. Коли відчуваєш за спиною крила, хоча ніколи не зможеш злетіти. Коли тебе не залишають у спокої. Коли дощ плаче разом з тобою. Коли ніколи не відчуваєш себе самотнім. Коли тебе впізнають ті, хто не бачив років з десять. Коли в душі не буває зими, а тільки тепла весна чи жарке літо. Коли віриш у казки.

Щастя…

Коли йдеш босим по траві, не боячись загнати в ступню скалку. Коли перебираєш руками теплий пісок. Коли стираєш восковий наліт з яблука. Коли бачиш, як пасуться коні. Коли поруч пролітає лелека. Коли сідає сонце, залишаючи за собою рожевий слід. Коли в полі ловиш вітер. Коли перші квіти показуються з-під снігу. Коли слухаєш вечірнє кумкання жабок. Коли золоте колосся гнеться додолу. Коли п’єш воду з джерела. Коли молишся по-дитячому щиро. Коли кажеш: «Я люблю тебе» і чуєш у відповідь: “Я тебе теж люблю”.

Щастя…

... Читати далі »

Кращими ліками від зневіри є одкровення помислів. Про те й святі Отці писали. От тільки робити цього ми зовсім не вміємо! Ми уважно прочитали про це в товстих святоотцівських книгах, але на практиці творимо зовсім інше. Прийшовши до священика, ми зі смутною фізіономією давимо із себе сльозинку й намагаємося розповісти все марення, яке відвідало нашу голову. У результаті сповідь перетворюється в майже повне повторення всіх прологів, якими бентежили нас біси. Ах, як «благочестиво» ми виливаємо душу! Нам адже так хочеться здатися правильними, замість того, щоб бути щирими!

Нас більше хвилює те, що подумає про нас духівник. І набагато менше бентежить те, що відає про нас Бог.

Духівник — як унітаз. Не соромтеся періодично виливати з душі свої помиї. А то все ллєте лимона ... Читати далі »

Обряд вінчання, прийнятий зараз, сформувався приблизно в X столітті у Візантії. На Русі довгий час пара вважалася чоловіком і дружиною, якщо були виконані всі обряди, приїшовши з язичеських часів – сватовство, викуп нареченої, договір між родинами. Церковне вінчання серед простого народу вважалося необов'язковим. Його могли відкласти на час, і сполучити, наприклад, із хрещенням дитини.

Уважається, що з Візантії прийшли й обручки. У цій країні були в використанні персня-печатки. Обмінюючись своїми печатками, родини підтверджували, що довіряють один одному свої справи й свій стан. Цікаво, що заручні й весільні кільця носили й у прадавньому Римі, але небагато з іншим значенням – кільця символізували ланки ланцюга, якому навіки сковані чоловік і дружина.

... Читати далі »

Для мене миттю повороту була одна німа зустріч в Свято-Троїцькому соборі.

Того разу — а це було десь на початку 1988 року — я виявився там ще в якості студента училища  й комсомольського активіста. Треба було супроводжувати групу таких же як я студентів, що приїхали до нас в училище. Служби я не запам'ятав, архітектурою й історією цікавився мало.

Але коли ми виходили із Троїцького собору, відбулося «звичайне чудо». Поперед мене виходив якийсь юнак не з нашої групи. І от, коли до порога залишалося два кроки, він раптом різко повернувся й устав до мене особою. Дивився-Те він не на мене.

Він дивився на ікони в глибині хра ... Читати далі »