«О,свята праведная Анно,
покровительниця нашого храму,
моли Бога за нас!»
(Благальна пісня)

У світлі ранішнього сонця
Ти, свята Анно, цвіла,
Бо у Бога святого
Вічного блаженства Ти здобула.

Гіркого осуду Ти зазнала,
Та на Бога лиш уповала,
Злих поглядів не помічала,
І молилась як тільки могла.

Тому у цей святковий день
Приносимо тобі безліч святкових пісень,
Бо від бід рятуєш Ти повсякчас,
Щедроти посилаючи на нас…

«…А ви, улюблені, згадуйте слова,
що їх раніше сказали апостоли
нашого Господа Ісуса Христа».
(Юди 1:17)

З ікони на нас дивиться Юда Тадей,
Поглядом світлих і добрих очей,
Немов ось-ось зійде відтіль
І Божу мудрість подарує всім.

Ти був одним з дванадцяти,
І довелось тобі хрест важкий нести,
Та загинув від поганської руки,
І приносимо до тебе благальні молитвИ.

Коли вже нема кому допомогти,
То ти готовий утішити й підтримати,
Щоб не з скорботами по життю іти,
А чистим серцем Бога хвалити…

«Обступили й оточили мене,
я ж іменем Господнім переміг їх».
(Псалом 117:10)

Як же ж Ви усі дістали!
Що не так, ну що вже знов не так?
Ми так сумлінно будували,
А Ви винищили все ураз.

Мужайтесь браття й сестри во Христі,
Бо всі ми мученики на Землі.
Зсередини руйнуються ті плани гнилі,
І кожен відповість за діла свої.

Бог і так карає повсякчас,
І закликає до покаяння Вас.
А Ви грішите все більше кожен раз,
Бо ніби це навіть і не стосується Вас…

Дивуюся сама собі,
Бо б’ю свої ж рекорди,
І чекаю сприятливої погоди,
Щоб побути з собою у тишині.

Легше вчитися на чужих помилках,
І тримати чиюсь душу в руках,
А як зі своєю долею розібратись – то ніяк,
Здається, легко, а насправді – не так.

Виставляти душу напоказ –
Для одних – себелюбство,
Для – інших щирість, водночас
Наповнена істинною любов’ю
І вірністю людям до скону…

„Істинно кажу вам:
щоразу, коли ви відмовляли в допомозі
одному з братів Моїх найменших,
ви відмовляли й Мені”
(Матф. 25:45)

Змучений він сів край дороги,
І гірко заплакав –
Напевно, згадав,
Як він Україні – улюбленій доні
Волю золотую подарував

Щоб в ній жили добре
Багачі і бідні, лукаві й хоробрі,
І щоб вони ніколи не знали горя –
Так Він собі запланував.

Та вони не вміли цінувати найдорожче,
Яке він так довго і важко плекав,
Він до них благально звертався щоночі,
А вони навіть і не чули, як Він тихо страждав…

А сльози дощем падали вниз –
Як крізь чув Він їхні голоси,
Одні кричать до нього: «Геть іди!»
Інші благають щиро: «Допоможи!»…

Він сидить закам’янілий,
Замучений вогнем болю,
Що пала щохвилини,
За любу доню – за Україну…