«…Він поверне на них беззаконня їхні і
злочинством їхнім погубить їх,
знищить їх Господь Бог наш.»
(Псалом 93:23)

Життя розділилося на «до» і «після»,
І для чого знову ці брехливі вісті?
Ще й прогноз погоди на кінець,
Про яку лиш знає Бог-Творець…

Вони живуть,
Вони ще й як живуть!
Обираючи для НАС з-поміж отрут
Ті, що найкращі й найдорожчі.

А ми ніби як сліпці –
Вже скоро станемо глухі й німі.
А нас все дурять, дурять й дурять!
А ми усе не бачим і не чуєм…

Люди, просніться, ну нарешті ж Ви просніться!
Тоді задумайтесь і зупиніться –
Любити один одного навчіться,
І за своє щастя з долею боріться!

«…Того часу Ісус сказав до своїх учнів:
«Просіть – і дасться вам; шукайте – і знайдете;
стукайте – і відчинять вам…»
(Матф. 7:7)

Вічне чекання біля іржавої хвіртки,
На якій залишилися кривавії мітки
Від давніх і нестерпно болючих ран,
Які лишив на згадку жорстокий час.

А я отам стою
Чогось кричу
За них молю
Його люблю
Сама живу…

А час отой усе мене тримає,
І яку користь він від мене має?
Може, запрошу його на горнятко терпкого чаю,
І з ним разом собі тихенько постраждаю.

Ти диви – його уже й немає,
Лише рукою на прощання він махає –
Він, напевне, добре знає,
Що без нього казки на ніч не читає,
Тому тільки його і чекає..

А він собі пішов,
Потім прийшов –
Її не знайшов,
Та у хвіртку тихенько увійшов…

«…Масніші від сметани його губи,
серце ж його завжди готове до бійки,
слова його ніжніші від оливи,
але вони – мечі вийняті з піхви…»
(Псалом 54)

У нього навіть руки не затремтіли,
І тіло все виконувало сміло.
Той задум не виходив з голови –
Йому недруги так і не відповіли.

Ну що ж, вони дадуть відповідь за все,
Він знав, що йому може і не вдатись це.
Та вже радість помсти виблискувала у його очах,
Хоч і відчував, що потім на нього чекає крах.

Він на них усе чекав й чекав,
А час непомітно спливав і спливав,
Вірив, що прийдуть і прощення попросять,
І він тоді їх з чистою совістю відпустить.

А тепер усе – для них настав кінець!
І посланий був уже отой гінець.
Він готовий їх усіх з ненависті убити,
Та не знає, що Ангел їх зможе охоронити…

«…Дай мені відчути радість і веселість,
зрадіють кості скрушені…»
(псалом 50)

Нарешті освіжаюча прохолода після жахливої спеки,
Яка, надіюся, не дасть померти
Знесиленому життям поету,
Який щоразу перераховує чужі монети.

Він, похилившись над столом, тихенько спить –
Йому, напевне, нестерпно щось болить,
Але ж треба щастя душею ловить,
А його муза все чомусь мовчить і мовчить…

Хтось суворим тоном віддає накази,
За якими треба діяти відразу,
І не зважати на людські обрАзи,
А на стіні висять старенькі образИ…

А він прийшов додому і від утоми впав –
Давненько він так міцно вже не спав,
Але він навіть і не знав,
Що хтось, крізь сон, його думки украв…

«Люби й роби, що хочеш»
(Августин Блаженний)

Коли люди перестануть в душу лізти?
Коли вже не будуть серце гризти?
І совість у інших не будуть красти,
І один одного перестануть клясти.

Коли зрозуміють, що найперше не ненависть,
Яка душу дуже швидко старить,
А найголовніше – це любов, яка проходить крізь віки,
Ламаючи всі закони і руйнуючи стійкі містки.

Тоді на Землі настане справжній Рай,
І тобі ніхто не скаже: «Ну то й помирай!»,
Тоді люди не допустять біди,
І в тяжку мить готові будуть допомогти.