«Знає Господь замисли людські,
що вони марні…»
(Пс.93:11)

На душі, як за вікном –
Ні зима, ані весна,
Що радує усіх своїм теплом –
У мене в серці лиш непроглядна тьма.

Для Вас цей світ,
Для мене лиш шляхи,
Устелені колючими голками
Ваших гордих і незайманих троянд,
Що всім милують око своїми пелюстками.
Вони ж помруть без гострих тих голок,
Зазнаючи нестерпної муки.
Із собою заберуть мою любов,
Лишивши лиш печалі дотик…
2 березня 2012 року
Близько 10 ранку
м. Івано-Франківськ

«Укрий мене від намірів злодіїв
І від зборища беззаконників…»
(Пс.63:3)

Не зрадити себе, і не видавати
Байдужість, ненависть, прощати
Собі ж свої провини, й знати,
Що правдою вбиваю всіх.

Та я не здамся –
Хоч у смерті людства мене звинуватять.
Не дочекаєтесь мого Ви плачу,
Бо не за Вас клялася я
Вмирати, любити і втрачати
Все найдорожче – Вам би лиш кричати…

«…Так нехай скажуть визволені Господом,
яких Він визволив із руки ворога…»
(Пс.106:2)

Знову я Тебе зустріла
Під божевільні звуки скрипки.
Та привітатись навіть і не сміла,
Так, може,й краще – навіщо зайві свідки?

Та пролунало грізною війною
Оце прокляте: «Ти куди
Забрала Мою тугу, і косою
Стинала голови Моїх страхів,
Хоч дарунку чари Тобі Я не відкрив?..»

Та я пройшла, навіть не спінилась.
А, може, це мені наснилось?
Так з весною зустріти схотілось,
Її обійняти, і заспівати пісню…

«…Вони говорять неправдиві слова,
величають себе всі, що чинять беззаконня…»
(Пс.93:4)

Всі люди, як один кричали про любов.
А я ж мовчала, знаючи, що знов.
Когось та й зрадять, під оманою промов
Навіють чисту й непорушну радість.

Слова страждали, рвалися, кричали –
Когось милували, іншого ж вбивали.
На свій страх нещадно наганяли,
Хоч всім співали, та не на всіх чекали.

Та раптом все спинилось – і люди, і земля –
Десь далеко віддалились лукавії слова.
Небо враз відкрилось – здригнулися поля…
І голос з неба обізвався –
Завмерли люди, скрикнула земля:
«Люди, нащо ж дав я Вам життя,
Коли ж Ви стали нищити Моє ім’я?
Та більш не буде спокою на цій землі,
Бо ж Ви жадали не любові, а влади в усі дні…»

«…Семикратно поверни в серце ворогам нашим наругу їх,
Якою вони зневажили Тебе, Господи…»
(Пс.78:12)

Я більше сили не прошу,
Лиш трішки хочеться відваги.
Котились сльози краплями дощу,
Бо не схотіли мені дать поваги.

І все роблю я знов не так,
За Вашими повчальними словами.
І тону щодня в тяжких гріхах,
Та Вашу думку не зміню ділами.

Хоч завтра прийде новий день -
Для Вас з печаллю, а мені стрілами
Ранять душу Ваші байстрюки,
І топчуть мою правду важкими ногами.