Осінній холодний дощ
Тече по закам’янілому обличчю -
Цей світ жорстокий наскрізь уже промок,
Брутальністю повністю знищений.

Похмуре, сіре небо цьому доказ,
Де подівся той небесний розпис?
Який маску радості наносить
І сум разом з вітром вдалину відносить.

Наші люди чомусь звикли
Завжди довіряти брехливим цифрам,
І що з цієї звички вийшло? –
Накликали на себе кару навіки.

Поки не відбудеться революція в голові,
То не прийдуть ідеї нові,
І не зміниться нічого у нашому житті,
Бо будемо як ті живі мерці.

Не треба звинувачувати нікого,
Крім себе самого,
Бо ми не здійснили вибору такого,
Щоб не було нам соромно за нього.

Тож не будьмо байдужими до всього,
Бо коштує ця помилка дорогого.
Будьмо відповідальними за свою долю,
І не робимо злого нікому…

«А ті, що йшли перед Ним і позаду, викрикували:
Осанна! Благословенний, хто йде в ім’я Господнє…»
(Мк. 11:9)

«Коли гримлять гармати – музи мовчать» -
Їм ніколи минуле прославлять –
Треба сміливих на війну посилать,
Вічну свободу й омріяну волю їм здобувать.

Вони не будуть співати: «Осанна!»,
Бо в них дар мови знову відібрали –
Нишком так ганебно її вкрали,
І цим самим цілий народ подолали…

І хоч кожному хочеться слави –
За свій подвиг гучної похвали,
Та хтось згадає про свою стареньку маму,
Яка плаче за синочком днями і ночами..

«… а ті, що шукають Господа
– не будуть позбавлені всякого блага.»
(Пс. 33:9)

Ми щось придумуємо, щоб потім критикувати –
Так легше цей нелегкий світ пізнавати,
І годі попередню думку наздогнати,
Такому щастю вже і не бувати.

І кожен щось інше говорить –
Свою незмінну правоту доводить,
І чекає кращої нагоди,
Щоб свої думки реалізувати.

От і біжить усі Ви в нікуди,
Де назавжди переплелись шляхи,
І посміхнуться на прощання вороги,
Які давно цей шлях уже пройшли…

«…Блаженні голодні і спрагнені правди,
бо вони наситяться…»
(Матф. 5:6) – четверта заповідь блаженства

Ми з тобою розмовляємо на різних мовах –
Кожен інші цінності бере за основу.
Хоч і правил зараз існує доволі,
Та ми все вигадуємо нові і нові.

А кому зараз потрібні якісь заборони?
Ми і так порушуємо свої ж закони,
Тому і встелені камінням наші дороги,
На яких ми до крові збиваємо ноги.

І вчимо кожного жити по правді,
Хоча і самі їй не дуже раді –
Свій сором у далеку скриню заховали,
І гординю злостиву так і не подолали..