Соломія проснулася несплдівано. Розплющила очі, побачила, що то ще темно. Вона натрапила рукою на мобільний – була третя ночі. Вона саркастично посміхнулося – знову коротати ніч наодинці, але ж як романтично, сам з собою. Як казав Симоненко: «Ми — це не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Гарно сказано, щоправда це більше стосувалося тогочасного суспільного ладу і люди в ньому, але все ж таки.
Безсоння для Соломії було звичайною річчю, стилем її життя. Вона зверталася до різних лікарів, але нічого не допомагала. Такого наслухалася, що аж деколи було смішно. «Сміх крізь сльози» - як то кажуть. Соломія вже звикла і для неї це було «другим» життям. Одна сторона – це денне, а інше – нічне. І їй так було добре.
Хоча сьогодні її це нервувало. Лежала з закритими очима – робила вигляд що спить і тут несподівано вибухнула сміхом. «І для кого я я це роблю? Для стін? А їм все рівно чи сплю я чи ні! – подумала собі - Брешу сама собі. Не хочу подивитися правді в очі. Н ... Читати далі »

Як Ви зрозуміли з заголовку, що мова піде про владу – найболіснішу сторону життя українського народу, яку ще називають певним класом суспільства. Отже, Україна за формою державного правління є парламентсько-президентською республікою, а державний устрій у нас – демократія. Загальновідомо, що це є народовладдя. Щоправда, в подальшому на ділі, це не дуже видно. Звісно, ми «управляємо» державою, вибираємо людей, які займають владні крісла. А потім чомусь лишаємося невдоволеними, але ж ми правимо балом, значить вийшли з нас погані організатори процесу. І не слід тут когось звинувачувати - це наших рук справа…
Але це таке – політика. А ми люди, які далекі від неї. Як будемо поближче до структур, якими «керуємо», то може і розбиратимемося. Але не хвилюймося. Це буде не скоро, якщо це взагалі можливо.
Але щодо взаємовідносин у суспільстві, то все далеко не просто. Ми звикли більше цінувати чуже ніж своє, адже воно нібито краще. Або якщо стосується відповідальності, то з точністю ... Читати далі »

Маргарита вийшла сьогодні на свою вечірню прогулянку досить таки пізно. Це була десь десята година вечора. Як на літній час, то тільки починало темніти.
Надворі був місяць червень, минали найдовші дні в році. Погода була чудова. У повітрі запаморочливо пахло літом. На клумбах буяли квіти і їх прекрасний аромат змушував забути про все і з головою поринути у мрії.
Та Маргариті було байдуже до цього всього. Вона була не з тих «самолюбивих романтиків» як сама їх називала. Їй було всього 17, але мала стільки «проблем», що і декому в 40 це не снилося...
Вона була донькою одного з найбільших магнатів краю. Її татуся позаочі називали Big Boss. Він мав безліч будинків і саме в одному з «найвеличніших» котеджів він і проживав з сім’єю.
Отже, Маргарита вийшла в парк і примостилася на найближчій лавочці. Людей тут вже не було, адже вони вже розійшлися по своїх задушливих кватирках. Вона була невдоволена, що матуся відправила її на цю прогулянку саме в такий час. За свої ... Читати далі »

Як щемить серце, коли ти йдеш у пасхальну ніч на Богослужіння. Попереду щось таке незвідане, таємниче. Цього не можна передати слова, просто треба відчути.
Храм світиться і це надає такої урочистості всьому навколо. Зайшовши всередину, відчуваєш блаженство і спокій. На душі так легко – ніщо тебе не хвилює, ніяких земних турбот – ти вільний і здається ось-ось піднімешся в небо, звісно душею. Ти відчуваєш щось таке невимовне, приємне. Храм стоїть у величній красі. Обличчя людей сяють від щастя – здається такі змучені земними турботами, але які водночас піднесені і радісні!
Відчуваєш якийсь такий ніби острах, але водночас і піднесення. Сум наповнює серце, але його доповнює радість. Здається все в храмі посміхається до тебе, дає таку позитивну енергію і ти сам стаєш веселим.
Коли ідеш навколо храму, то серце стукає все швидше і швидше, здається ось-ось вирветься назовні від якогось такого хвилюванні. І ти не розумієш, що з тобою відбувається. Все тіло тремтить, ти відч ... Читати далі »

Вона приходить сюди щодня, незалежно від пори року, дня тижня і певних життєвих обставин. І кожного разу це озерце здається їй різним.Можливо, це залежить від її внутрішнього стану душі. Але сьогодні воно видалось їй особливим і надзвичайно красивим.
Примостившись на березі, вона стала вдивлятись у воду. Хвилі ідуть, плюскочуть, змінюють одна одну. Таке враження, що на своєму шляху вони перемовляються між собою. І таке це все швидкоплинне…
Їй згадались слова: «panta rei» («все тече, все змінюється»). Вони належать відомому античному філософу Геракліту. Це, мабуть, те єдине, що вона найкраще запам’ятала з вивченого курсу філософії.
Але це для неї не було так важливо в даний момент. Вона подумала, що її життя справді як та вода: непостійне, скороминуче. Треба діяти швидко. Немає часу для того, щоб все виважено обдумати.
І взагалі, яке воно те її життя? Фіалці (так звати героїню) за 30. Так, вона молода і в розквіті сил, нічим не вирізняється серед інших жінок ... Читати далі »