Мені чомусь зараз захотілося плакати. Таке буває час від часу, коли тебе переповнюють емоції і ти намагаєшся їх вихлюпнути назовні. Хтось це виражає словами, інший тримає все в собі, а ще хтось просто плаче.
Існує такий стереотип, що плачуть тільки слабкі люди, які не мають сили волі. Але зазвичай ті, хто тримають всі емоції в собі, найчастіше покінчують життя самогубством, або потрапляють до психічних лікарень. А людям, я всі свої переживання «виливають» назовні, стає легше, коли вони діляться з кимось своїми відчуттями.
Деколи ми плачемо, просто шкодуючи себе, хочемо, щоб хтось нас розрадив, підтримав, просто звернув увагу. І тоді нам стає легше, ми відчуваємо задоволення – це є проявом егоїзму і самолюбства. Така вже людська сутність – ми на перше місце звикли ставите себе, своє «Я», і щоб навколо нас все оберталося, ми були в центрі всієї Вселенної. Звісно у кожного це виявляється по-різному, але все-таки це присутнє в нас. Людська гординя намагається поставити нас вище і ... Читати далі »

Такі слова апостола Павла ми чули на сьогоднішній літургії. Він ними звертався до галатів. Але ці слова є досить актуальними і на сьогоднішній день, і вони також стосуються нас – «сучасних» християн.
Напевне, хтось дорікне: «Та коли це було? Тоді була зовсім інша ситуація…». Але це тільки так здається – насправді все те саме. Ми лишилися тими самими грішними людьми, з тлінним тілом, яке нас повсякчас тягне у гріх, з душею, яку занапащуємо щомиті, з постійними проблемами…Звісно пішов науковий, технічний прогрес – люди стали розумнішими, майже нічого не роблять, за них все виконують машини. І це вважаєте пішло на користь? Навпаки, це ще погіршило ситуацію, адже, ми зараз не можемо уявити своє життя без електрики, ми не намагаємося, щоб речі служили нам, а стаємо їхніми рабами. Ми тепер у всьому послуговуємося розумом, скрізь шукаємо вигоду, прикриваючись, що робимо користь для суспільства.
Але хіба ми стали добрішими, уважнішими один до одного, співчутливішими, більш люблячими? ... Читати далі »

Гарна сьогодні днина: сонячно, ще не надто холодно, але вже і не спека – якраз така погода як я люблю. Так приємно прогулюватися парком, шурхотіти опалими листочками, милуватися «різнобарвними» деревами, і просто вдихати аромат осені. А ці наречені також вносять розмаїття у буденність - роблячи її святом, яке схоже на казку. Хоча це так тільки на перший погляд…
- «Правда, пані, гарна картинка?» - наче крізь сон долинув до мене чоловічий голос
- «Що Ви сказали?» - розгублено запитала.
- «Файно є, правда?» - з посмішкою повторив своє запитання юнак, підійшовши ближче.
- «Як Ви мене назвали?»- вже впевненіше поцікавилася.
- «Пані. Я перепрошую, якщо щось сказав не так…» - якось трохи по-зверхньому відповів незнайомець.
- «Та я взагалі-то не пані» - нахабно відповіла.
- «Ну добре, чарівна панянко» – розсміявшись, сказав він.
- «А що Вас власне розсмішило? Я не пані, і не панянка. Не називайте мене так, будь ласка» - ще нахабніше огризнулася.
- « ... Читати далі »

«Нарешті скінчився цей кошмар – з полегшенням зітхнула я». Останні шість діб забрали в мене здоров’я, напевне, на півжиття: постійні хвилювання, безсоння, істерики, просто не було сили тримати себе в руках, здавалося, що ще трохи – і просто настане кінець. Я була на межі зриву – робила все автоматично, як робот. Якщо подивитися зі сторони, то ніби все було нормально, навіть чудесно – говорила на різні теми, посміхалася, а на серці було так важко, що просто хотілося вити. Мені було бридко від цієї фальші, але я повинна була бути сильною, тому що нікому не потрібно знати чужих проблем – всім і своїх вистачає по горло. Найгірше було вночі, тому що вдень ще такі-сякі турботи, маєш якісь справи, і не сильно зациклюєшся, а вже коли настає тиша, спокій, то тоді душа починає стогнати від нестерпних мук – я засинала і просиналася зі сльозами на очах, я просто не могла їх зупинити.
Я дуже вдячна своїм друзям, знайомим, викладачам – вони мене справді підтримали, постійно казали, що все буде ... Читати далі »

«На крові тих, що впали на полі бою в обороні рідних хат, сімей і населення, в наступі на гестапівські й енкаведистські гнізда й загони, в індивідуальному двобою в час конспіративної підпільної роботи, на крові тих, що замучені по тюрмах і таборах, виросла безсмертна легенда воюючої поневоленої нації, що вогненним смолоскипом горить у серцях і думах народу й освічує шлях у майбутнє. Україна живе і бореться та силою здобуває перемогу. Хай же вічна буде слава впавшим героям, що склали своє життя на жертівнику нації».
З «Декларації» Проводу ОУН

14 жовтня відзначається свято Покрови Пресвятої Богородиці, а також день заснування українського козацтва і УПА. Серед українців свято Покрови є шанованим з давніх-давен. Тому його історію знає, напевне, кожен. Вшанування цього свята як пам’яті про козацтво у нас теж на слуху, кожен до цьго ставиться по-різному, але більш-менш спокійно.
А от питання про Українську Повстанську Армію є досить таки болюче для су ... Читати далі »