Сьогодні звершлося диво -
Від Пречистої Діви народився Божий Син,
Ще в давнину про це було провіщено,
Бо людський рід прийшов врятувати Він.

Марія схилилася над маленьким Ісусиком,
А Йосип старенький зажурився тяжко,
Бо зраджений буде поцілунком Іудиним,
І хрест прийдеться йому нести важко.

Але ж Господь послав його у цей світ гріховний,
Щоб знищити пекло, вготоване Дияволом,
І він здійснить той подвиг молитовний,
Саме тому Його народженню радіє Вифлеєм.

Сьогодні несуть дари, щоб потім розіп'ясти,
Бо Добро не завжди перемагає Зло.
І його Любові почнуть боятись,
Бо помсту звикли вручати взамін на тепло.

Ще трохи і кричатимуть Йому «Осанна!»,
Бо Він лікує їхню гріховну суть,
Та ця слава в його житті буде остання,
Бо на судну смерть його вже скоро поведуть.

Але поки що Дитятко безневинне і маленьке,
Лежить у яселках, і дивується всьому,
І співає колискову йому ... Читати далі »

Мене вбиває ця реальність,
Й людська нікчемна глупота –
Забута вже давно моральність,
Й навколо вічна мерзлота.

Людські серця як ті крижини,
Їх неможливо проламать,
Немов навіки вже застигли,
Й любові годі вже у них шукать.

Сьогодні, завтра може нас уже й не бути,
І з льодяними душами назавжди відійдем,
Так і не зумівши це життя вдихнути.
А там за горизонтом його вже не знайдеш.

І не прийде вже весна, скільrи б ми не плакали,
І сонце не розтопить цей грубезний лід,
Бо ми були надто вже жорстокими,
І завірюха на землі замела уже наш слід.

Як мало людині треба для щастя
Щоб її очі блищали теплом,
І щоб обличчя світилося радістю,
І все навколо свідчило лиш про добро.

Просто тепле слово і усмішка щира,
Підтримка у важку для неї мить,
І до неї повертається знову та віра,
І серце вже від болю не щемить.

І тоді вона просто літає у небі від щастя,
Бо знає, що є з ким за це порадіти,
І легко зробити, те, що не вдалося,
Бо двері серця у неї навстіж відкриті.

Робімо добро і усміхаймось частіше,
Якою б тяжкою не була дорога,
І тоді на серці буде веселіше,
І молитвою щирою звернімось до Бога

Так гарно блимають гірлянди у вікні,
Такими вогниками барвистими, святковими,
Неначе витаю я у неймовірнім сні,
Де всі ми є веселими і кольоровими.

А ці фарби нам дарують щастя,
Та лише на одну ніч казкову,
Тоді здається, що у нас все вдасться,
А потім все стандартно, як у році старому.

Продовжи цю чарівну ніч на все життя,
І тоді удача усміхнеться,
Візьми на себе роль відомого митця,
І тоді надія в твоїм серці відгукнеться!

Чого ми істоти такі лицемірні?
Бо то вже не люди, а гірше тварин,
Здаємося для всіх такі покірні,
Та поводимось жорстокіше тупих машин.

Коли в людини горе – нам дай позловтішатися,
А як все добре, то заздримо тайком,
Невже приємно так з усіх знущатися?
Але і для нас це може обернутися великим злом.

Ми посміхаємося всім, коли нам цього треба,
Хоча здавалося людину цю б роздерли,
І далі хочемо ми зватися людьми?
Гуманними такими й справедливими.

Вже деколи аж верне від подібного лукавства,
І вже не знаєш від кого що чекати,
Здається, що більше не знесеш цього блюзнірства,
І зостається лиш на Бога уповати.