Зима-чарівниця нам щастя несе,
І вкриває своєю прекрасною вродою навкруги усе,
І люди всі радісні по вулицях ходять, тільки не я.
Бо мені, наче не білосніжним килимом, а тугою вкрита земля.

І ніби все добре, але дуже холодно якось,
Та це звично для такої пори,
І диво вже нарешті відбулось –
Але добро ближнім чомусь так важко нести.

У кожній людині ми бачимо ворога,
Який тільки зло у наш дім несе,
Та ця невиправдана злоба обійдеться нам дуже дорого,
І на страшнім суді дамо відповідь за все.

Багато в житті розчаровувались?
І, здається, ніби всі навколо проти Вас?
Та Ви ж самі від любові відмовились,
Бо бачите лиш зло усюди й повсякчас.

Ви своє щастя прогнали з порога,
Хоч з ясними очима воно до Вас завітало,
У нього попереду ще нелегка дорога,
Бо вороної масті коня осідлало.

Не відчули, не розгледіли, гордість не зламали?
Ну що ж, тоді чекайте іншої нагоди,
Йо ... Читати далі »

Чому прийшов, мій милий друже?
Щоб послухати мою давню тугу?
Тоді зручніше вмощуйся біля каміна –
Незвичну історію тобі розповім я.

На світі люди бувають добрі і злі,
Жорстокі, лукаві, веселі, черстві,
Та не можуть бути все життя вірними собі,
Бо весь шлях проходять у безкінечній боротьбі.

Врешті треба щось у собі міняти –
Бо не можна просто за течією плисти,
Потрібно навчитись серцем відчувати,
І тоді хрест буде легше нести.

Не погоджуєшся, любий друже?
Не хочеш – не вір,
Не треба дивитись на мене вороже,
Бо у кожного життя – це власно написаний твір.

Не сумуй, все просто повинно бути гарно,
Бо життя тобі дано не дарма,
Ти мусиш всі негаразди знести,
І Господь тобі готовий у цьому допомогти.

Мені так захотілося до лісу,
У край велетня-дуба й красуні-сосни,
Послухати його правічну тишу –
І разом із ним дочекатись весни.

Ось синичка перескакує з гілки на гілку,
І горобчик сховався у гущавині,
А ось стоїть мов наречена ця краля-ялинка,
І все як у чарівнім сні.

За межами лісу зосталась утома,
І забуваються негаразди усі,
Бо вони залишились удома –
А тут є все, що необхідно душі.

Але чомусь не цінуємо того, що маємо,
Хоч Бог обдарував нас усім,
І про красу природи забуваємо,
Використовуючи її на служіння собі.

Та скільки нам не дай – все одно буде мало,
Все скоро перенищимо усе,
І здавалося біди ніщо не віщувало –
Та жага багатства у пропасть вже несе.

Ми усі загинемо вже скоро,
Бо руйнуючи природу – нищимо себе.
І всі люди можуть стати невиліковно хворими,
Бо природа наше здоров'я береже.
Не будьмо жахливими потворами –
Бережімо приро ... Читати далі »

Не зношу розлуки,
Не вмію прощатись,
Мені це приносить нестерпнії муки,
І чомусь починаю боятись.

Так важко на серці,
Так болісно стогне воно,
І стає як маленьке озерце,
Всіма забуте вже давно.

Але це ненадовго, лиш на декілька днів,
Здається живу немов уві сні,
І якась прихована тривога на деньці серця,
І тоді воно ще сильніше б’ється.

Легко звикаю до різних людей,
Розходитись не можу ні за що,
І попереду сотні безсонних ночей,
А спогади пронизують наскрізь ще глибше.

Здається даремно хвилююсь,
Бо воно не вартує того,
І якось цьому дивуюсь,
Бо давно зі мною таке не було.

Та така вже я є -
Пізно щось в собі міняти,
Мене серце до істини веде,
І тому я завжди готова чекати…

О, Матінко Божа, до тебе звертаюсь!
Навчи мене молитись – Тебе я благаю,
Скажи як уміти страждати й любити,
І по заповідях Сина Твого жити?

Бо я знаю, що Ти заступниця роду людського,
І не байдужа до всього мирського,
Ти просиш помилування нам у Сина Божого,
І захищаєш нас грішних від усього злого.

Ти натерпілась за життя – тобі було не солодко,
Бо важко свою любу Дитину на смерть проводжати,
І було на душі так болісно-болісно,
Та Його Воскресіння Ти вічність готова була чекати.

Ти є Матір’ю всього зневіреного людства,
І рятівницею нашого немічного єства –
Ти всіх нас хочеш до Бога навернути,
І є Твоя ця місія досить непроста.

Твої очі на іконі виблискують сльозами радості,
Коли ми звертаємось з подякою до Спасителя-Христа,
І грізними стають, коли від Нього відрікаємось,
І закликають, щоб ми у своїх гріхах розкаялись.

Прийми під свій покров нас люба Матінко! -
До ... Читати далі »