« В небезпеці завжди душа моя, та я не забув закону Твого.»
(Пс. 118:109)

Додому – знову я їду додому!
Як я радію лиш помислу цьому.
І вітру невимушеному та легкому –
Скільки щастя і любові в ньому!

Мене чекають там, а, може, й не чекають.
Мою долю знають, а, може, відчувають
До них ненависть, радість і мою незламність,
А мені лиш тільки їхати зосталось…

Прийшла, поплакала – зітхнула,
Когось згадала, а про щось забула.
До них ненависті я не відчула,
І все минуло, знову все минуло…

«Як несподівано прийшли вони до занепаду!
Щезли, погинули за беззаконня свої…»
(Пс. 72:19)

Сьогодні посміхаюсь,
А завтра прокляну.
Сьогодні довіряю,
А завтра відштовхну.

І хто у цьому винен?
Чи не долі дивний фарт?
Та пам’ятати ти повинна,
Що це не так, зовсІм не так.

Давно вже правди не говориш.
І скрізь обман – і тут, і там.
Можливо, ти і добре робиш,
Що не кроїш душевний шрам.

Та потім вже буде пізно
Когось простить чи зрозуміть.
І я зірвусь, бо не з заліза –
Буде важко мене вже спинить…

"Що дасть Тобі або що додасть Тобі язик зрадливий?"
(Пс.119:3)

О, ця проклята осінь
Напоїла мене удосталь
Долею важких отрут –
Тепер сиджу мов одинокий крук.

Луною пронеслося – кар, кар, кар!
Прийми оцей страшний удар.
І злобу назад не повертай –
Просто ще один шанс їм дай…

Та крук устав – розправив чорні крила,
І темрява всю землю вмить накрила.
Та раптом стріла крука підстрелила,
І упав птах – розбились чорні крила.

Крука убила «любов» людська,
І вже не стало того містка.
Байдужість ворогів його довела –
У тут ця стріла, ядовитая стріла…

Чи Вам коли-небудь хотілось бути одному на всьому білому світі? Не те, що Вам набридла людська присутність, просто таке враження, ніби нікого з людей більше не лишилося поряд – що вони всі перевертні, і вже десь гуляють по темному лісі, підстерігаючи Вас, і кожну мить готові роздерти…
Невже я настільки стала жорстока, що якби навіть повистрілювала більшість людей, то би зовсім не пошкодувала… Вбивство – це непрощенний гріх, і диявольський вогонь пекла буде вічно спопеляти тіло і душу, якої вже не буде. Але краще перебувати в шеолі, ніж посміхатися людям, які проклинають твоє існування…
Яка іноді життєдавча буває правда, коли ти її почуєш вчасно, і яка нестерпно болюча, коли б’є по голові надто пізно. А вона могла би просто підтримати або навіть врятувати від приголомшливої несподіванки…
Як легко складати наклепи на не те що невинних людей, а на тих, які своє життя кладуть на вівтар боротьби за оцих перевертнів. Яке право ця гнилота має право лізти у душу, і виверта ... Читати далі »

«І віддав у неволю силу їхню,
І славу їхню – у руки ворогів…»
(Пс.77:61)

Листопад, немов у казці,
Подарував нам теплий день.
І вже, здавалося б, нізащо
Не забуду літа я сумних очей.
На вірність віддана
Пішла я на загибель.
Свого світла тобі не віддала,
І у світі запанувала сірість,
Яка до безглуздя довела
Все людство, все його життя.
Листя з дерев уже пообпадало,
І час до зими собі помандрував.
Та вже лишилося так мало-мало
До болючих зимових скрижаль…