«Стомилася душа моя від щоденного
бажання зрозуміти суди Твої»
(Пс. 118:20)

На душі якась тривога –
Такий непереборний страх.
Немов та невиліковна хвороба,
Яка щоразу навіює жах.

Уже щораз сильніш тремчу,
Та не видаю цього – мовчу.
Коли я вже свої переживання іншому доручу?
Може, тоді ібіду на себе накличу.

І мої очі такі стомлені,
Немов уже й неживі.
Крізь світ дивляться на душі розцяцьковані,
Але які ж вони негарні, хоч ще зовсім молоді…

«…Вони замишляють неправду в серці…»
(Пс.139:3)

На світі горя більше ніж достатньо є,
І вже нам зовсім сили не стає,
Бо насправді не кожен визнає
Чужі проблеми, якими вони є.

Людина інколи не розуміє,
Чому вона діє, але ж вона діє!
І хоч перетворюються у пісок надії,
Та вона собі щастя все одно навіє.

Не ставтесь із зневагою до інших,
Бо для Вас же ж буде гірше.
Бо колись Ваше серце, закам’янівши
Захоче чистої і теплої води…

«Людина – як трава,
дні її – немов цвіт польовий,
цвіте й відцвітає…»
(Пс.102:15)

А, може, все таки втекти від долі,
І взявши у руки зброю,
Заплакати із горя,
Та моє життя наповнене метою.

Для мене вона є святою,
Для когось якоюсь незначною.
Та я приготувалась до тяжкого бою,
І давно вже не чекаю спокою…

Треба зібратись з думками,
І пройшовши золотими ланами,
Посміхнутись, як ніби востаннє,
І не здаватись, щоб в житті не сталось.

«Господи Боже Сил! Наверни нас,
осяй нас світлом лиця Твого, і ми спасемося…»
(Пс. 79:8)

Не вірите у мене?
Та й невірте.
Скільки Вам лишилось?
Та ніскільки –
Так і будете далі гнити,
І існувати, а не жити.
Бо Ви не відважні України діти,
А просто раби багатих панів.
Світ і так вже у Ваших ніг,
Але чи хтось справді зміг
Піднятись духом вище всіх,
І усвідомити свій гріх,
Чи з’єднатися з Богом навік?
Не смійте – чуєте, не смійте! –
Не себе, а когось іншого жалійте,
І суть жорстоку зрозумійте –
На себе, а не на іншого надійтесь!

«Не надійтеся на князів, на синів людських,
в них нема спасіння»
(Пс.45:3)

Ви не знаєте Божих думок,
І, здається, Він ставить багато думок.
Невже серед безлічі пліток
Ви не віднайдете правду на двох?

Ваше життя схоже на пекло,
І до досконалості так далеко,
Але це ж не привід у порох стерти
Чуже життя, як перед загрозою небезпеки.

Ви навіть у світлі бачите ворога,
І душу продасте з надписом: «Недорого»
За помсту, іншому подаровану,
А ще хочете, щоб називали Вас філософом…